Мить свободи триває недого… Ти відчуваєш лише захоплення цим світом досить недовго. Проте за цей час в голові руйнується структур взвємодії елементів цього світу, мозок тікає від всіх проблем, ілюзій, недоречних фраз і моментів. Ти бачиш цей світ, але в ту мить світ не має значення. Відірватись від реальності так проиємно… Це солодке вічуття минає досить швидко. Десь одразу після того, як ти відчуєш знову землю під ногами, як відчуєш силу тяжіння, що знову оволоділа тобою. Ця мить іде як вранішній сон - тікає від тебе повільно, проте впевнено. І пізніше залишиться лише згадка про те, що мить відбулася… описати її потім неможливо.
Це воля. Коли вона минає, хочеться здобути її знов, невловиму, проте таку бажану.
Я не знаю як це бути вітром, проте вірю, що в ці хвилі свободи я почуваюсь так само, як і вітер… невловимий, безтурботний, один на цілий світ. От тільки вітру не треба тікати від буднів, від рутини, від неприємних моментів і фраз, на відміну від мене… Хочеться бути вітром…