Часом буває холодно…Тремтливий мороз пробігає по шкірі, зачіпає й обличчя, та найбільше пече десь всередині… І не був би холод проблемою, якби його можна було залити гарячим чаєм чи заморити теплим светром. Він не віє десь зовні, не пробирається крізь погано заклеєні вікна чи шпарини в підлозі. Холодно десь всередині, там в закутках кісток та м’язів… в районі грудей. Холод той іноді пробивається назовні, і тоді зовсім погано…
Особливо важко восени, коли крім свого холодку ще й зі шпарин дує… Певне, просто восени чогось особливо невистачає… Довгі прохолодні вечори, прикрашені кольоровим листям дерев та мерехтливими ліхтарям. Багато часу, щоб заглибитись в себе і побачити той холод, з яким й так постійно живеш… Чогось не вистачає… Може пригод? А може чогось простішого?..